И в награду за подвиги и увечия гонит из родных мест в неведомую даль, в неизвестное будущее, неизвестное по размеру горьких чувств, которые придется испытать, и слез, которые придется пролить”12.
Але якщо багато хто з провідників відчували подібні почуття незручності та вини перед колоністами і прагнули їм допомогти, то зовсім протилежним чином поводилися представники місцевої влади, особливо поліція. Вони не тільки залишалися байдужими до становища колоністів, поводилися грубо, не стримували брутального лементу
і лайки, але навіть у такій драматичній ситуації зловживали своїм службовим становищем, займаючись вимаганнями. Урядники брали хабарі, обіцяючи посадити свою партію колоністів у вагони першою. Хабарі бралися і за черговість одержання грошей за ліквідоване майно. Один із приставів обіцяв німцям колонії Іванівки посадити їх у вагони на станції Білокоровичі, розташованої усього в чотирьох верстах, якщо кожна родина асигнує в його кишеню по два карбованці