Поспіх поліції з виселенням, як виявлялося пізніше, був часто
зовсім даремним. Рідко яка партія колоністів, що прибули на станцію, відразу ж здійснювала посадку. Багатьом доводилося чекати, тому що не вистачало паровозів, вагонів, затримувалася їхня подача. Затримка іноді тривала один-два тижні. Місцева влада розселяла колоністів у будинках жителів станцій та прилеглих сіл, у самих приміщеннях станцій, у бараках для біженців, якщо такі були. Але
нерідко поліція залишала людей просто на вулиці, під відкритим небом під час снігопаду, у негоду, в тріскучий мороз, тому що розселити було ніде. Щоб не замерзнути, колоністи розводили багаття і коротали біля них час, дожидаючись свого потяга. Зважаючи на те, що багато жінок та дітей із бідних родин навіть не мали зимового одягу, серед колоністів починалися масові простудні захворювання, були непоодинокі смертні випадки. Багато агентів-провідників, що замовили теплий одяг заздалегідь, роздавали його найбільш нужденним тут же.